УДК 551.253+549.651

A. Maзko, асист.,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

ННІ "Інститут геології", вул. Васильківська, 90, м. Київ, 03022, Україна,

E-mail: aemazko@gmail.com


РАННЬО- І ПІЗНЬОСИНГРАНІТИЗАЦІЙНІ БЛАСТОМІЛОНІТИ ПЕРВОМАЙСЬКОЇ ЗОНИ РОЗЛОМІВ


(Рекомендовано членом редакційної колегії д-ром геол.-мінералог. наук, проф. О.І. Лукієнком)


На прикладі епізоду перетину лейкократових бластомілонітів меланократовими тектонітами розглянуто стадійність процесу формування гранітизації. Об’єктом дослідження були строкаті за структурно-текстурними особливостями та складом двопольовошпатові мігматити та граніто-гнейси, тектоніти центральної частини Первомайської гранито-гнейсової монокліналі. В місці досліджень переважають світло-сірі, світло-рожеві та рожеві, середньо-крупнозернисті та пегматоїдні, часто порфіробластчні, різко сланцюваті й смугасті бластомілоніти.

Ранні лейкократові пегматоїдні тектоніти залягають субвертикально. Вони перетинаються під кутом, близьким до 45°, просічкою меланократових тектонітів. Перетин без суттєвих підвертань і порушень директивних текстур, сприймається свідченням крихко-пластичного характеру деформування. Напрямок та амплітуда переміщень достеменно не встановлені, хоча за розташуванням напівзруйнованих фрагментів пегматоїдної жили (скупчень порфірокластів калієвого польового шпату (КПШ) та кварц-польовошпатових агрегатів) у пізніх тектонітах, припускаються порівняно малоамплітудні зміщення, можливо, підкидового характеру.

Досліджена просічка меланократових тектонітів має потужність 8-10 см і простежена на протязі 3 м. Азимут падіння ~240°-260°, кут падіння 45°-55°, тоді як елементи залягання лейкократових тектонітів: азимут падіння 80°, кут падіння 85°.

Меланократові тектоніти мають дрібнозернисту структуру і біотит-кварц-польовошпатовий склад, і відрізняються бластомілонітовою дрібнозернистою гранобластовою структурою, на фоні якої спостерігаються реліктові порфірокласти КПШ і гранату, а також мономінеральні кварцові лінзи, подібні до утворень у фонових граніто-гнейсах. Бластез доволі досконалий, хоча у шліфах добре простежується бластомілонітова природа сланцюватості. Повсюдно спостерігаються порфірокластичні мікрооб’єкти – свідчення неспівосних деформацій – і перманентний характер деформаційних процесів і бластезу (крихко-в’язкого руйнування).

Факт пересічення лейкократових тектонітів меланократовими сумнівів не викликає. Залишається невирішеним питання про часові співвідношення цього деформаційного епізоду з процесами палеопротерозойського гранітоутворення. Проведені мікротектонічні дослідження засвідчують якраз синхронність цих деформацій на пізніх і постгранітизаційних стадіях гранітоутворення та суттєву змінність напружено-деформаційних станів протягом гранітизації.


Ключові слова: лейкократові граніто-гнейси (політектоніти), реліктовий порфірокласт, меланократові бластомілоніти.